Реабілітаційний центр "Зелений Гай"

Тіффані ( військовий пармедик) з Дніпра, знаходилась "на нулі" в Донецькій обл, де іх обідали кози:) Поруч з козлами та козочками складно воювати, вони зжирають сухпай, стрибають по танках, бадають техніку.

Ми погодились вивезти тварин з найближчого до Тіффані села, виїхали, але евакуація зірвалася бо ловити козлів ще та справа.На це пішло майже 2 тижні і Тіффані сама привезла іх на ферму, де навідує у свої короткі та рідкі відпустки.

Даша і Маша - найм’якіші носики на фермі. Вони в своєму житті багато і важко працювали, колишні власники їх надмірно експлуатували, Даша і Маша все життя перевозили надважкі грузи, а коли за станом здоров’я більше не могли цього робити, дівчат відправили на бійню, звідки ми їх і врятували.

У них виявились хронічні пробеми зі здоров’ям, а на шиї - величезні мозолі, які нагадують про їх попереднє важке існування. Спершу мули були дуже сором’язливі, їм не вірилось, що можна весь день гуляти  на пасовищі та їсти смаколики.  А тепер це головні маніпулятори, якщо бачать, що в когось є яблучка, починають голосно просити, а всі й ведуться. 

Всі кролики потрапили до нас із різних міст, хтось з Маріуполя, хтось з Харкові, є з Запоріжжя та Дніпра, але всі вони об’єднані загальною історією. Їх усіх дуже любили, а коли почалась війна, господарі змушені були евакуюватись у безпечні регіони.

Своїх улюбленців вони не покинули, взяли з собою, але через неможливість їх подальшого утримання віддали залишили їх у нас. На жаль, після прильоту ворожої ракети на ферму ми втратили декількох кроликів, вони не пережили стрес, який отримала тієї ночі.

У похилому віці цьому цапу довелось багато пережити, він приїхав з Сумської області, але до того як потрапити до нас, йому довелось побувати і в собачих притулках, і центрах порятунку диких тварин. Дембель має поганий зір, у нього погано згинаються суглоби, приїхав до нас з раною на грудній клітці і великими фурункулами на шиї.

Але догляд і любов здатні робити справжні дива. За декілька місяців він обріс новою шерстю, його рани загоїлися. Сьогодні цей кумедний цап привертає увагу абсолютно всіх, хто проходить повз, він навчився показувати язик, а якщо його щось не влаштовує, то дуже мило фиркає.

Була врятована підрозділом К2 в Сіверську. Військові звернулись до реабілітаційного центру Зелений Гай за консультацією, як іі транспортувати та куди. Вона мала міно-вибухове поранення лапи, яку одразу після приізду в лікарню ампутували. Під час обстрілу загинув малюк Мамулі. На другий день Мамулю доставили в Зелений Гай.

Після цього було зроблено ще дві операції щоб витягти всі уламки. Завдяки підтримці Uanimals ми змогли іх оплатити. Вже зроблений зліпок та ведуться перемовини з Вашинштом стосовно протезування, так як занадто велике навантаження на одну лапу веде до її деформації.

На набережній м. Дніпро дівчина-кореянка гуляла з телятком і двома козенятами. Як виявилось, вона викупила тварин з бійні та поселила в своїй квартирі. Малюка з візерунком «серця» на голові дівчинка назвала Кім. Коли теля почало рости, йому стало затісно та вона передала його нам. На жаль, важке дитинство не пройшло безслідно, Кім має дуже чутливе травлення й потребує особливого догляду та ретельно підібраного раціону.

На жаль, важке дитинство не пройшло безслідно, Кім має дуже чутливе травлення й потребує особливого догляду та ретельно підібраного раціону. Не дивлячись на те, що він давно вже не малюк, Кім залишився лагідним і ніжним хлопчиком, який обожнює, коли його гладять. А козенята і дотепер живуть з дівчиною, зараз вони разом подорожують Європою.

Рей народився й перші 6 років безтурботно жив у Бахмуті. Коли почалась війна, його господарі виїхали, а за собакою попросили доглядати сусідів. Однак зі збільшенням інтенсивності обстрілів у місті евакуювались також і сусіди. Рей залишився сам на сам у прифронтовому місті. Життя під обстрілами не пройшло безслідно, він отримав контузію. Після чого силами волонтерів його вдалось вивезти у безпечне місце.

На жаль, колишні власники не змогли його забрати, оскільки не мали такої можливості в орендованій квартирі. Рей опинився у нас, він не реагував на жодну команду, довелось зробити велику роботу, щоб адаптувати його до мирного життя, це було важко, але вдалось. Наразі це абсолютно щаслива собака, але про колишні травми нагадує його бурхлива реакція на грім та вибухи, а ще епілепсія.

Хаймерс справжній герой, який служив у ЗСУ на Донецькому напрямку. Він перевозив боєприпаси та продукти на позиції військовим. Там де техніка не могла пройти дорогами через постійні обстріли, Хаймерс лісами транспортував на собі БК 7 км в кожну сторону.

Пізніше він опиняється в Одесі й проживає плблизу зернового терміналу, влітку 2023 року після посилення інтенсивності обстрілів Одеси до нас звернулись з проханням його забрати і трапляється диво… Ввечері Хаймерса забираємо, а вже вночі його вольєр повністю зруйнований Shahed-ами.Зараз він щасливий і став справжнім улюбленцем усіх гостей.

Фієста була щасливою та безтурботною домашньою улюбленицею, поки не почалась війна. З-під обстрілів її власниця змогла вивести собаку до Дніпра, але тримати там її довго не було можливостей, тому ми забрали її до себе. Фієста приїхала надто наляканою, замість притаманної голден-ретриверам радості, вона весь час намагалась кудись заховатись. На другий день, щоб підняти їй настрій, повели на ферму знайомитись з тваринами, а там були цесарки, через їх гучний крик Фієста втратила свідомість, а ми думали, що втратили собаку.

На щастя все обійшлось, однак зрозуміли, що тварини, які приїздять - особливі, вони потребують уваги, турботи й, головне, тиші, тому було вирішено питання з сиренами, їх вимкнули на рівні села. За 9 місяців, які Фієста провела на фермі, ми завоювали її довіру, однак до незнайомих людей вона так і не змогла звикнути. Наразі вдалось передать Фієсту її справжній мамі, вони разом у безпеці в Німеччині.

Дзвінок в суботній ранок і запитання чи можемо ми до себе забрати Шарпея Альму?У нас немає немає вольєрів для собак, тож для центру де вільно гуляють свійські тварини такі собака це - велика складність, але власниця була в розпачі. Вона з донькою місяць як виіхала з Донецької області до Черкас, а собаку залишила вдома з батьками але і ім прийшлося терміново евакуюватися. Собаку в шелтер не пустили і вона була привязана біля нього на вулиці в Дніпрі. стан собаки був поганий.

Ми не могли терміново виїхати і не знали куди розмістити собаку, але виклали сторіс і трое чудових дівчат вже за годину привезли Альму на ферму. Між вигулом та спілкуванням вона була в технічній кімнаті, де за пару годин зіла ручки дверей та втекла, 2 години ми ловили по полях іі і спіймали. І знову сторіс про те, хто може доставити Альму з ферми до Черкас? Надії було мало але вже за 20хв.нам поздвонив хлопець Станіслав, який на ранок разом з донькою приїхали та відвезли Альму до родини в Черкаси, ще і з мішком корму.Дива трапляються!

Це не сузіря чи ефіопська цариця, це наша улюблениця- понічка Кася.Так вона незвичайної зовнішності і іноді вперта як віслюк але вона самий кумедний знищувач колючок у нас в центрі і з самою непростою долею.Вона народилася безнадійним лошам іі віддали до конюшні в Дергачах, де за неі взялися добрі руки. Проблеми з щелепою, лапами, шлунком, травленням, потім операція по видаленню ободочноі кішки і майже смерть.

Вона не вставала і майже не дихала, вона була безнадійною. І іі віддали мяснику, а через 3-4 дні той подзвонив і сказав,що Кася дивом вижила і він готовий іі повернути за 500дол. Всі дружньо зібрали ці гроші та повернули улюбленицю дітей. А потім війна… Місяць вона разом з іншими кіньми жила в страху та небезпеці під обстрілами в Дергачах ( Харківська обл), а потім потрапила до нас. Вона швидко звикла до нового місця і ми знайшли спільну мову. Велики коні іі ображали, тож ми зробили для неі окрему леваду. А ще у неі зявилася подружка - поні Блоха:)

Її перше ім’я нам невідоме. До 2017 року ця дівчинка жила в Донецькій області, але колишні власники виїхали залишивши її на ціпку. Загинути голодною смертю їй не дали українські  військові з 93-ї бригади, які забрали собаку до своєї військової частини та назвали ДШК на честь 12,7-мм кулемета Дегтярьова-Шпагіна. На цьому її випробовування не завершились… Однієї ночі сталась пожежа і тоді вже ДШК врятувала життя військовим. Поки всі спали, вона почала гучно лаяти, завдяки їй всі прокинулись і ніхто не постраждав, ніхто, крім неї самої. На ДШК впала частина палаючого бліндажу, вона втратила половину вушка та отримала чисельні опіки на різних ділянках тіла.

На гвинтокрилі її доставили до Дніпра, ветеринарні лікарі пересадили їй шкіру. Після одужання вона опинилась у притулку, а пізніше відкрилась ферма, постало питання, що хтось має охороняти. Було вирішено їхати в притулок, щоб обрати собаку, але обирали не ми, а вона, ДШК сама підійшла та поклала голову на руки. Тепер її звати Дашка, так звучить лагідніше.

Існує хибна думка, що всі породисті сільськогосподарські тварини щасливі й домашні… так і є, але якщо вони дівчата. А якщо хлопці, то їм світить хіба що бійня. До нас звернулись люди, які не хотіли такої долі своїй малечі, у них народились козенята, вартість яких сягає 5000 грн (за умови, якщо це дівчата).

Ми погодились подарувати дім цим мордочкам. Для транспортування малечі був обраний дуже цікавий спосіб: із Заходу України переганяли авто для ЗСУ, а з собою захопили козенят.

Бем втратив своїх батьків і був врятований військовими з лісу в Авдіївці. Він приїхав зовсім маленьким, йому не було й 1 місяця. Відгодовували його козячим молоком і робили масаж животика для кращого травлення.

Сьогодні він вже виріс, молочко йому вже не смакує, а от любов до масажу залишились.Він адаптований до дикого проживання, необмежений у просторі для переміщення, однак повсякчас заходить за смаколиками.

Якщо ви колись намагались прилаштувати домашнього улюбленця в хороші руки, то точно знаєте наскільки це важко. До нас звернулась Світлана, яка без будь-якої надії (оскільки багато хто вже відмовив) спитала, чи не могли б ми прихистити її двох кізочок так як через війну вона змушена виїхати з немовлям закордон. Кози насправді були улюбленцями Світлани, вона завжди обирала для них найсмачніші яблучка і влаштовувала купання раз на три дні, тож віддати їх на м’ясо - неможливо. Ми не змогли відмовити і забрали цих двох красунь на ім’я Роза та Альба.

Дівчата не одразу зрозуміли, що вони тепер не єдині представники свого виду і перші пару тижнів весь час відкривали двері сусіднього загону, щоб усім продемонструвати, хто в домі господар. Однак після адаптації вони змогли навіть здружитися з іншими кізочками. Альба - ніжна й лагідна висловуха кізочка Бурської породи, Роза - рогата білявка та справжня господиня, яка намагається бути головною в стаді.

Їхали в Донецьку область для евакуації павліна, однак коли приїхали, то побачили закинуте господарство з величезною кількістю різних видів птахів. Залишити їх напризволяще не змогли і в результаті, крім одного павліна вивезли більше 60-ти птахів, серед яких сріблястий, золотистий та мисливські фазани, голуби з голуб’ятами.

За тиждень до початку війни іх господарі поїхали на відпочинок але так і не повернулся. Війна змінили плани. Лакі шукає родину, вміє танцювати та дуже контактна собака. Вони з Занзібаром найліпші друзі.